Дорога до медицини була довгою - дуже довгою, цікавою, і дуже яскравою. Перший вступ до Дніпропетровського медину було провалено через ювенільну дурість. Але мрія про лікування загартувалася. Перші кроки з аудиторій Київського національного медичного університету ім. А.А. Богомольця дарували відчуття великої відповідальності, ейфорію, абстрактні переживання і страх іспитів, що зберігся на все життя. У цей же час робота в кардіологічній реанімаційній бригаді Київської швидкої, з перших викликів навчила швидко приймати правильні рішення і переконала в тому, що я буду кардіологом! Виклики на швидкій завжди "!" були непередбачувані. Ти вчишся систематизувати хаос ситуації з перших секунд. У результаті в переважній більшості випадків результат був наполеонівський, і відповідав гаслу "Veni - Vidi - Vici" "Прийшов! Побачив! Переміг!"